Темна сторона дизеля: про що мовчать у рекламі та чим це загрожує

Дизельні мотори справді мають вищий крутний момент, довший термін служби та меншу витрату пального завдяки більшій енергетичній щільності солярки. Однак за ці переваги доводиться платити — і буквально, і в експлуатації. Наприклад, пікап Ford Super Duty F-250 із 6,7-літровим дизелем Power Stroke обійдеться майже на 12 000 доларів дорожче за версію з бензиновим мотором 6,8 л.

Одне з найнеприємніших явищ — так зване вологе накопичення, коли у вихлопній системі збирається незгоріле пальне. Це призводить до утворення густої чорної маси, яка вилітає через вихлопну трубу та швидко виводить з ладу паливні форсунки. Причина криється в тривалій роботі двигуна на низьких навантаженнях (30–50% від максимуму): мотор просто не прогрівається до температури, необхідної для повного згоряння солярки. Щоб уникнути цього, дизельним авто потрібні постійні навантаження — перевезення вантажів або тривалі поїздки, а також категорична відмова від багатогодинної роботи на холостому ходу.

Сучасні дизелі мають значно складнішу систему очищення вихлопу, ніж бензинові. Окрім сажового фільтра та клапана EGR, тут є окремий бак для рідини AdBlue — реагенту, який потрібно регулярно доливати. Якщо він закінчиться, мотор автоматично перейде в аварійний режим зі втратою потужності. Витрата AdBlue невелика: приблизно 3,78 л на 757 л використаного дизеля, а поповнювати бак доводиться кожні 4800–16 000 км. Проте зберігати реагент потрібно обережно — на сонці чи після закінчення терміну придатності вода випаровується, сечовина кристалізується і забиває деталі системи.

Окрема тема — чорний дим з вихлопної труби. Ігнорування цього сигналу призводить до швидкого виходу з ладу дорогих вузлів, тому краще не зволікати з діагностикою.